Психологічна лабораторія

Що робити? Як правильно реагувати на події?

Каждый из нас переживает все события, происходившие по всей Украине. Возможно, мы пока не до конца осознаем  тот факт, что  все мы, без исключения, принимаем участие в событиях: активным присутствием и включенностью, оказанием помощи, вниманием, распространением важной информации и даже простым наблюдением за тем, что происходит. 

Мы знаем, что мысль материальна! Прокручивая негативные сценарии и исходы событий, мы усиливаем и умножаем их вероятность. Но надо ли нам это?

Давайте зададим себе вопрос: что я могу сделать прямо сейчас, находясь там, где я есть?

Первое и самое важное – это сказать «стоп» чрезмерной эмоциональности, гневу, панике.

Второе – принять решение, что мы готовы своим настроем, мысленной работой создать модель, картинку, образ нового состояния себя, своего города, своей страны.

Третье – создать для себя и своего окружения фильтры, пропускающие информацию, которая помогает сохранить ровное состояние души, чистоту разума и сознания.

Четвертое – начать наполняться созидательной информацией, усиливающей вероятность того, что наше будущее – действительно светлое, мирное, грандиозное и такое, которого мы с вами достойны.

 Давайте направлять свое внимание к тому, что пробуждает в нас энергию жизни, то, что дает стимул и включает волю, что наполняет нас верой, способной сдвигать горы. Ведь иногда даже одно слово способно переключить человека на конструктив, собранность и понимание своей ответственности. Давайте слушать людей, чьи слова и действия пробуждают в нас желание жить.

Орієнтовна програма по виходу з стану тривоги, страху і виживання:

1. Вірити - Україна впорається!

2. Утримуватись від агресивного відстоювання своєї позиції. Уникати позицію жертви. Залишити осуд інших, ненависть, паніку. Бути вдячним цій ситуації і всім її учасникам.

Кожна ситуація має позитивний намір, головне - усвідомити цей факт.

Ситуація змінюється швидко, і можна перегоріти. Тому щодня мінімум 20 хвилин виписуйте (малюйте) на аркуші свої почуття, емоції, переживання, шукайте свою особисту громадянську позицію.

3. Об'єднуватися в групи і придумувати способи підняття духу - свого і своїх друзів, рідних.

Можна намалювати плакат з написом, який надихає, надрукувати листівки, які роз'яснюють простими словами складну ситуацію в Україні, і роздати їх у під'їзді пенсіонерам.

4. Перестати збільшувати почуття несправедливості!

Вчіться конструктивно, з фактами, висловлювати свої думки. Пам'ятайте: аргументи і вагомі аргументи! Емоціям - ні! Здоровому глузду, зв'язку з реальністю - так!

Напишіть список «Що я буду створювати».  Наприклад, «Я це зроблю для себе і для України - приберу, приготую, прочитаю, організую в під'їзді збори сусідів, принесу квітку в кабінет». Створювати! Пробувати! Діяти! У Бога немає інших рук, окрім наших з вами! Змінюючи себе, змінюємо світ.

І останнє.

Кожна людина володіє величезною силою і величезним потенціалом. Потрібно сконцентрувати цю силу на конкретних позитивних образах, не витрачаючи енергію на шкідливі негативні емоції і на всяку нісенітницю.

Візуалізуйте, як напружені події в країні найкращим і сприятливим чином вирішуються на благо всіх. Створюйте світлий позитивний образ України.

Дайте якусь серйозну обітницю, відмовтеся від будь-якої шкідливої звички, кожен день робіть якісь, нехай малі, але кроки по втіленню цього образу. Заявіть тим самим про серйозність свого наміру. Одна думка - добре, десять - краще, а тисячі світлих думок здатні створити диво!

(за матеріалами видання "Колесо Жизни")                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         Як допомогти дітям пережити лихо: рекомендації для педагогів

Як педагог, ви можете зробити дуже багато для того, щоб заспокоїти своїх учнів і допомогти їм розібратися зі своїми думками та почуттями стосовно катастрофи та її впливу на родини і громади. Постійний та регулярний контакт з викладачами та друзями допоможе дітям відновити відчуття безпеки. У такі часи ваша відданість, співчуття та навички стають особливо важливими та потрібними!

Не жалійте часу та зусиль для того, щоб допомогти іншим. Спілкуйтеся з колегами та керівництвом навчального закладу, діліться досвідом, страхами та проблемами – у такий спосіб ви зможете підтримати одне одного. Саме так можна привести до ладу власні думки та переживання і підготуватися до питань учнів.

1. Варто говорити про подію в стінах школи. Не завжди корисно радити дітям “просто забути про це”. Вислухайте те, що говорять учні, проаналізуйте їхні відчуття та досвід. Обговоріть з ними деякі почуття та думки, що цілком природно виникають у них за цих обставин.

2. Завжди будьте готові до діалогу зі своїми учнями – вони повинні знати, що ви готові їх вислухати.

3. Взаємна підтримка ровесників надзвичайно важлива: створюйте можливості для того, щоб учні могли працювати разом.

4. Переконуйте учнів у тому що ваше завдання – перетворити навчальний заклад на максимально безпечне для них місце, і що їхні батьки чи опікуни зроблять усе можливе, щоб вони почувалися у безпеці.

5. Будьте готові до непростих запитань: Наприклад, “Чому?” (Людині важко зрозуміти масове знищення чи руйнування – покажіть, що ви це також не приймаєте, і спробуйте надати чітке пояснення зрозумілою мовою); “Чи все буде добре?” (НЕ давайте неправдивих обіцянок чи марних надій, але розкажіть учням, що різноманітні рятувальні організації, міністерства та відомства, військові та міліція роблять усе можливе для відновлення миру та порядку).

6. Підтримуйте учнів у формуванні позитивних методів подолання стресу та страху, а також допоможіть їм обрати найкращі стратегії для тієї чи іншої ситуації. В першу чергу з’ясуйте, які саме методи і стратегії уже допомагали їм долати свої страхи чи переживання у минулому.

7. Відновіть відчуття “нормальності”: Будьте спокійні і зважені, заспокойте дітей і спробуйте максимально швидко повернутися до повсякденної рутини. У цьому вам допоможуть звичайні розмови – обговорення домашнього завдання і т.п., але при цьому уникайте додаткового тиску на дітей. Будь-яка поведінка, що може зашкодити іншим чи відволікати їх, є неприпустимою, однак пам’ятайте, що для такого поводження можуть бути певні причини.

8. Оголосіть хвилину мовчання, наприклад, на початку уроку. Поясніть дітям, що цим ми вшановуємо загиблих і постраждалих.

9. Зберіть максимум інформації про системи переадресації для дітей, що можуть потребувати додаткової допомоги і підтримки. Такі послуги можуть надаватися як на базі школи, так і спеціалістами державних установ і професійних організацій. Якщо в одного з учнів спостерігаються серйозні проблеми, які не зникають з плином часу, таку дитину варто спрямувати на отримання спеціалізованої допомоги.

10. Не забувайте піклуватися про себе – бережіть власне емоційне та фізичне здоров’я. Адже тільки здоровий педагог зможе підтримати та допомогти своїм учням. Діти, які бачать навколо себе впевнених, спокійних та бадьорих дорослих, швидше повертаються у норму.                                                                                                                                                                                                        

   ПАМ’ЯТКА (інструкція)

з надання першої неспеціалізованої допомоги учням, які перебувають в післятравматичному стані

В будь який час, жодна людина не може уникнути травматичних подій (подій в своєму сприйнятті, як загрозливих для життя та здоров’я).

Діти, особливо вразлива вікова категорія до стресових подій. І реакція на ці події має свою специфічність, свої емоційні, тілесні та поведінкові прояви.

Дорослим потрібно усвідомити, що змінені тілесні відчуття, непритаманні емоційні прояви та поведінка дитини що зустрілась з травматичною ситуацією,

є нормальною реакцією внутрішнього захисту від небезпеки. Це потрібно організму для того, щоб вижити. 

Правило №1
ВСЕЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З ДИТИНОЮ ПІСЛЯ ПЕРЕНЕСЕНОЇ ТРАВМАТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ – ЦЕ НОРМАЛЬНА РЕАКЦІЯ НОРМАЛЬНИХ ЛЮДЕЙ

НА НЕНОРМАЛЬНІ ПОДІЇ

Організм людини на травму реагує так, що блискавично вмикаються захисні рефлекси, переорієнтовуючи в стан тривоги.

Правило №2
РЕАКЦІЯ НА ТРАВМУ В ДІТЕЙ, ЯК І В ДРОСЛИХ, З ПЛИНОМ ЧАСУ МАЄ СВОЇ ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРОХОДИТЬ ПЕВНІ СТАДІЇ (ФАЗИ)  ВІДРЕАГУВАННЯ.

ПЕРША ДОПОМОГА НАДАЄТЬСЯ ДИТИНІ ЗВАЖАЮЧИ НА ЇЇ ПОТРЕБУ І ФАЗУ ПЕРЕБІГУ ПІСЛЯТРАВМАТИЧНОГО ВІДРЕАГУВАННЯ

Правило №3

В ДІТЕЙ, ПЕРЕБІГ РЕАГУВАННЯ НА СТРЕС СПОСТЕРІГАЄТЬСЯ ІНАКШЕ ЯК У ДОРОСЛИХ, ФАЗИ ВІДРЕАГУВАННЯ МОЖУТЬ ЗМІНЮВАТИ

СВОЮ ТИПОВУ ЧЕРГОВІСТЬ, ВИПАДАТИ (НЕ ПРОЯВЛЯТИСЬ ВЗАГАЛІ), НЕ МАЮТЬ СВОЇХ ЧАСОВИХ ГРАНИЦЬ

Теоретичні та практичні рекомендації

з надання першої допомоги (враховуючи потребу і фазу перебігу відреагування)

ФАЗА 1 («стан замороження», «шоковий стан»)

Коли? Під час травматичної події, чи відразу після перенесеного стресу
Що з дитиною? Відчуття холоду, спітнілість, дитина тремтить

Допомога

забрати дитину з місця подій;
дати можливість зігрітись (одіяло, теплий одяг, слабкий теплий солодкий чай);
дайте відчути дитині свою присутність (підтримуюча розмова, доброзичливий фізичний контакт);
не демонструйте свою тривогу, хвилювання в присутності дитини;
дбайте про комфорт дитини (відсутність відчуття безпеки і комфорту в цій фазі є загрозливим чинником для виживання)

ФАЗА 2 (збудження)

Коли? Від кількох хвилин до кількох годин після подій, що викликали порушення. Що з дитиною? фізичне та психічне збудження

(дитина може плакати, безпідставно сміятись, бігати, кричати, не відпускати Вас ні на крок…)

Допомога

дайте дитині відчувати себе в безпеці;
не залишайте дитину саму;
намагайтесь «витримати» будь яку, навіть нестерпнішу поведінку дитини;
в своїх діях намагайтесь дотримуватись темпу поведінки дитини ( разом рухайтесь з дитиною, розмовляйте виразно, мова гучна з поступовим зниженням гучності,

що дає можливість вгамовувати рухову активність. (будьте провідником і керманичем поведінки дитини);
дбайте про безпеку дитини (поведінка є загрозливою для нещасних випадків);
дозволяйте дитині плакати, чіплятись за Вас;
втішайте дитину, завжди будьте поруч;
зберігайте спокій.

Застереження: жодних вимог, жодних аргументів, жодних докорів, вгамуйте свій страх і не демонструйте його дітям.

ФАЗА 3 (заперечення, уникання)

Коли? Години-дні після події. Що з дитиною? Дитина зменшує свою активність, заперечує подію,що спричинила порушення, не хоче про це говорити,

робить вигляд що нічого не чує, ховається. Спостерігається порушення сну, підвищена вразливість, дратівливість, злість на оточуючих та на себе.

Досить часто в дитини є страх.

Деякі діти постійно грають в одну і ту ж гру (це нормальна поведінка дитини, яку можна контролювати). Підставою звернутись за допомогою психолога є

«Застрягання» на грі в травматичну подію»

Допомога

в дитини є нагальна потреба в спокої;
при можливості, чергуйте періоди дозованих розмов про подію з періодами свідомого уникання такого спілкування

( будьте обережні, надмірно наполягаючи згадувати подію, Ви можете поглибити уникаючу поведінку, що може викликати навіть вороже ставлення до Вас);
якщо уникаюча поведінка триває понад тиждень, звертайтесь за допомогою до психотравматерапевта (травматерапевта).

ФАЗА 4 (аналітична) 

Коли? Години-дні після події. Що з дитиною? Прагнення зрозуміти те, що трапилось. «Критичний аналіз» травматичних подій (пошук правди, та змісту

того що сталося, прагнення «передбачити» наслідки подій у майбутньому, «змінене» бачення себе та світу. Усвідомлення того, що «життя розділилось»

на «до» і «після».

Дитина переживає жахливий досвід, відтворюючи його в іграх, і в цих же іграх намагається знайти вихід. Інколи можусь виникати питання про

сенс життя, страждання, про їх причини та наслідки.

Застереження: така поведінка дитини повинна насторожити дорослих, адже ця поведінка може викликати суіцидальні наміри).

Допомога

продовжуйте спілкуватись з дитиною (розмовляйте, грайтеся, ліпіть, малюйте… ) В цих іграх можна здійснювати спроби спрямовувати контекст

спілкування в травматичну подію. (будте уважні – нічого не робіть в супротив волі дитини, при появі хвилювання дитини, «виходьте» з травматичних подій;
при потребі звертайтесь до фахівця для делікатного, фахового лікування наслідків травми;
оберігайте дитину від будь-якого додаткового стресу;
не дозволяти перебувати в стані бездіяльності;
зрозумілою для віку мовою пояснюйте все, що відбувається. Пояснюйте ті чи інші заходи були доцільними(медичне втручання, похорон…);
дитина повинна відчувати постійний контроль над ситуацією;
не приховувати, не спілкуватись натяками, бути щирими та відкритими
стежте, щоб дитина достатньо спала і повноцінно харчувалась;
слідкуйте, щоб фази свідомого заглиблення в тему чергувались з фазами свідомого відволікання від неї.

Застереження: не докучайте дитині, будьте готові слухати і вислуховувати, не вимагайте пояснень, не чиніть тиску

ФАЗА 5 (опрацювання проблеми)

Коли? Дні – тижні після події. Що з дитиною? Відсутність симптомів. Згадуючи про травматичну подію, вже не виникає «травматичне навантаження».

Дитина спокійно може про це розповідати і її більше не переповнюють негативні почуття з минулих травматичних подій. В дитини не залишається

негативних переконань про себе та про світ.

У випадку важкого перебігу всіх фаз відреагування, при надмірній тривожності дорослих за стан дитини, при тривалості симптоматики понад

чотири тижні, звертайтесь за спеціалізованою допомогою до фахівця.

Рекомендації класним керівникам щодо профілактики посттравматичних стресових розладів у дітей  /ovcharenko/dlja_kl.ruk..pub                                                                                                                                                                              

Поради батькам щодо профілактики стресових ситуіцій у дітей   

 /ovcharenko/dlja_roditelej.pub